Надія Бурмака

«Зустріч з Солодкою Дарусею»

   У жовтні 2011 року українська громада має нагоду зустрітися з театральною трупою Івано-Франківського Академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Франка. Актори презентуватимуть спектакль, який вже встиг набути визнання і слави у фахівців та глядачів багатьох країн світу. Це п’єса «Солодка Даруся», поставлена за одноіменним романом Марії Матіос (режисер-постановник Ростислав Держипільський). Організатором і спонсором гастролей виступає компанія «Міст-Америка».

Політичне цькування на 20-му році незалежності

  Навколо імені відомої української майстрині пера Марії Матіос, як і, власне, навкруг її творів, точиться багато розмов. Останні новини з життя письменниці шокуючі. Марія Матіос на 20-му році незалежності України звернулася до генерального прокурора Віктора Пшонки із заявою про політичне переслідування.

   Пані Марія вважає, що початок цьому процесу поклала її публічна полеміка із нинішнім міністром освіти і науки Дмитром Табачником, яка триває вже впродовж кількох років. Як активна громадська діячка і людина, небайдужа до долі всього українського, п. Матіос ніколи не приховувала, що бачить у нинішньому міністрові «чорного українофоба», відверто казала, що він «нечистий на руку і совість», а ще звертала увагу громадськості на те, ща Дмитро Табачник являє собою людину, за публічні висловлювання якої «плачуть» кілька статей Кримінального кодексу.

   А безпосередньо пусковим механізмом стала наступна подія. Оксана Пахльовська – відома письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап’єнца» - не змогла приїхати на вручення присудженої їй премії ім Т. Шевченка. Марія Матіос отримувала премію замість неї і виголосила коротку її промову. В промові переважали цитати із творів Тараса Шевченка, зміст яких, в основному, зводився до наступного: українці, не дайте перетворити себе на рабів Москви.

   На нагородженні був присутній президент В. Янукович. Після промови у залі на якийсь час запанувала мертва тиша. Опісля до п. Матіос підійшла радниця президента і обурено запитала:  «Ради Бога, як Ви насмілилися таке виголошувати?»

   Щоб було більш зрозуміло, що так вразило чиновну даму, і чому декому з сучасної політичної еліти не до душі навіть спомин імені Оксани Пахльовської, варто навести одне з її типових безкомпромісних розмірковувань: «...Раб тим і раб, що думає: господар за мене подбає. А господар думає: терпиш? То й далі терпітимеш...»

      І почалося... За якийсь час Марію Матіос безпідставно та протизаконно звільнили з посади заступника голови комітету. Вона пробує позиватися, та поки що все намарно. Були спроби конфіскувати її останню книгу «Вирвані сторінки з автобіографії». Ця робота письменниці, до речі, визнана у всеукраїнському конкурсі кращою «Книжкою року». То звідти, то звідси письменниці переказують, що міліція або просто підозрілі люди збирають про неї відомості то серед сусідів чи знайомих, то за місцем її народження. Цікавляться, а чим займалися її батьки і навіть намовляють людей свідчити проти п. Марії на відкритому процесі.

   І це в той час, коли Марія Матіос презентувала себе на українській літературній ниві як талановитий поет, прозаїк, публіцист. Вона -переможець і лауеат багатьох конкурсів, має звання «Заслужений працівник культури України». Твори письменниці надбали міжнародного визнання і перекладені сербською, польською, румунською, російською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською, китайською, єврейською мовами. Друкувалися у Канаді, США, Китаї, Хорватії, Росії, Сербії.

 Біографічна довідка

   Марія Матіос народилася у гуцульській родині у селі Розтоки Путильського району на Буковині.   У родині шанувалася любов до відточеного слова.  Наприклад, і досі односельчани згадують афоризми її бабусі, яка вільно користувалася ними на рівні повсякденного вжитку. Марійка з дитинства виявляла нахили до гуманітарних наук. Вже у 15 років надрукувала свої перші вірші. Не дивно, що обрала собі для майбутньої професії відділення української мови та літератури на філологічному факультеті Чернівецького державного університету. Працювала на різних державних посадах. У листопаді 2005 р. призначена заступником голови Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

   Залюблена в Україну і український народ. У своїх творах відважна дотикнутися найгостріших почуттів людського єства. Бо, як сама про себе каже письменниця, хтось мусить бути дзвонарем людського болю.

А за нинішньої «високої температури» у суспільстві, йому потрібен «терапевт». Цю роль значною мірою повинно взяти на себе мистецтво. Нерозкрита правда про минуле – це заміноване майбутнє наших дітей. І хтось має стати саперами.

З дипломної роботи у всеукраїнські хіти

   Роман Марії Матіос «Солодка Даруся» - то як згусток болі, як безголосий крик з минулого. Книга торкає кожного, хто відкриває її сторінки. Уже в перший рік своєї публікації твір набуває сенсаційної популярності і визнається не тільки «Кращою книжкою» 2004 року, а й кращим літературним твором такого напрямку за всі 15 років існування незалежної України. У 2005 році Марія Матіос стає Лауреатом Національної премії України ім.Тараса Шевченка. Хоч книжка і перевидається, та попит на неї не спадає.

   Підніс роман на сценічні підмостки заслужений артист України Ростислав Держипільський, нині директор і художній керівник Івано-Франківського Академічного Обласного Українського Музично-драматичного театру ім. Івана Франка. "Солодку Дарусю” він якось прочитав у потязі, по дорозі з Києва до Івано-Франківська. Зізнається: коли закінчував читати – текли сльози. І визріла ідея – зробити з романа виставу.

   І хоча постановка епічного твору завжди вважалась одним з найскладніших завдань режисури, Ростислав наважився.   Вистава була задумана як дипломна робота. Задіяв кращих з випускників Інституту мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, де на той час працював викладачем. Для пісенної режисури запросив відому акторку і співачку Наталю Половинку.

   Прем’єра відбулася 16 листопада 2008 року і стала непересічною подією у житті театру і молодих митців. Геніальні режисерсько-постановчі рішення і злет  акторського творчого пошуку вклали у неї стільки хисту, що (нечувана справа!) спектакль був одразу ж прийнятий до постійного репертуару Івано-Франківського обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка, а всіх його учасників зарахували у штат.

    Керівництво театру не помилилося – вистава стала і є до сьогодні однією з найвизначніших і найпопулярніших у репертуарі.    

У пошуках долі нації

   П’єса майже ідентично відтворює зміст роману. Хоч основні події відбуваються десь у 70-ті роки минулого століття, але твір охоплює історичний простір у 30-40 років, віддзеркалюючи період перебування Східної Галичини у складі Польської держави, а північної Буковини  - у складі Румунського королівства.  Вистава зачіпає сторінки історії, які не можуть не боліти кожному українцю: Голодомор, совєцька власть з її сатанинською мораллю, УПА... Зміщаються і нашаровуються події, факти, почуття... 

   Головна героїня – дівчинка Даруся, яка за цукерку-півника з рук емгебіста виказала своїх батьків. Не тому, що нерозумна, а тому, що не навчена була брехати. Пережита трагедія зсунула спогади про ці події кудись у безвіконня Дарусиної підсвідомості, вибудувала на їх сторожі браму німоти і нагорнула на спроби її пам’яті відтворити минуле кучугури головного болю.  З тої пори один вигляд «конфєт» викликає у Дарусі напади жахітливого страждання. Через них та ще німоту село вважає її божевільною...

   Через трагічні долі трьох – Дарусі та її батьків - авторка відгортає латану ряднину історії, щоб дати змогу читачам якщо не роздивитися, то хоч зазирнути у глибини національних потрясінь, туди, де ще ледь жевріє витолочене і загарцьоване чужинцями наше самоусвідомлення себе як унікального народу зі своєю самобутньою культурою,  туди, де розповзлась цвіллю збайдужілість до гордої співучої мови і звичаїв, що їх виплекували наші пращури.

   Марія Матіос так визначила спрямованість власного твору: «Своєю Дарусею я шукала украдене щастя нації і шукала украдене щастя окремої людини».

   Наталя Половинка наситила твір акапельним виконанням старовинних українських пісень, відтворивши автентичний і дещо містичний музичний образ гуцульської дійсності. Мінімум декорацій змістовно доповнюють проековані на задній план елементи театру тіней.

   Вишуканість у черговості подання емоційно насичених епізодів вистави, елегантна неочікуваність сценографічної інтерпретації, зворушлива цілісність жанрового переплетення драми і  трагедії з вкрапленнями не полишеної шляхетності народної іронії, поєднання у інтерактивному спілкуванні акторів і глядачів – все це подарувало виставі успіх з першого дня її сценічного життя. Відразу по прем’єрі театр отримав запрошення здійснити гастролі містами України. «Солодка Даруся» переможною ходою відразу ж закрокувала з підмостків до підмостків театральних сцен в Україні та поза її межами. П’єса визнана кращою на фестивалі «Прем’єри сезону», дістала відзнаки за  кращу режисуру, кращі чоловічу та жіночу роль першого плану та за краще візуальне вирішення.

   З того часу вистава продовжує множити тріумф своїх творців на багатьох інших театральних конкурсах. Де б не відбувалися гастролі колективу - «Солодка Даруся» була і є  найбільш затребуваним і очікуваним спектаклем.

   Бо автори вистави звертаються, насамперед, до вічних, що формують сенс життя, загальнолюдських проявів почуттів. У кожному епізоді наче вдивляються: де та межа, на якій поєднуються (а чи роз’єднуються?) кохання і ненависть, відданість і зрада, жорстокість і прощення? Відтворюючи тим самим впевненість Марії Матіос, що людське в людині не залежить ні від історичних, ані від соціальних обставин чи ідеології, а лише від виховання людини та присутності Бога в її душі. І тому через долі окремих людей проглядається доля народу, його велич і знеслав’я.

   Щось генетичне резонує у серцях глядачів, і байдужих на спектаклі ніколи не буває. Можливо, це стало причиною того, що на гастролях у Канаді публіка не просто аплодувала акторам і авторам, а, миттєво поєднавшись у якомусь неосяжному натхненні, віншувала закінчення вистави Гімном України.  

   А Юлія Тимошенко після відвідання вистави виказала впевненість, що жоден політик "не зможе переписати нашу історію, коли в Україні є такі письменники, такі режисери, такі вистави і така молодь".