Надія Бурмака

Прапором з Капітолію вшанували українку

«Я встаю сьогодні...»

    «...Я встаю сьогодні, щоб привітати Віру Андрейчик, яка буде цієї неділі нагороджена за її невтомну працю на благо українсько-американської громади...» - цими словами 13 травня 2011 року в Конгресовій Палаті розпочалася зініційована конгресменами від Штату Пенсильванія Майком Фитцпетриком та Джімом Герлаком процедура публічного вшанування з послідуючим засвідченням у Конгрегосовому Реєстрі невтомної громадської діячки, голови відділу інформації та захисту справ української громади в Америці, члена-засновника Української Федерації Америки Віри Андрейчик на підтвердження великої поваги до її звитяжної самовідданої праці на захист інтересів українсько-американської громади.

  А в неділю,15 травня 2011, під дахом Українського Освітньо-Культурного Центру, що в м. Філадельфія, зібралось понад півтори сотні людей. Вони прийшли розділити з п. Вірою Андрейчик її подвійне свято. Рішенням Ради Директорів Української Федерації Америки за невтомну працю вона нагороджена медаллю Олександра Черника. І з особливою місією сюди прибув конгресмен Майк Фитцпетрик, представник від Штату Пенсильванія, активний член Конгресового Комітету Сприяння Україні. Він урочисто вручив прапор Сполучених Штатів Америки, що перед тим велично був піднятий над Капітолієм, на вічне зберігання пані Вірі та її родині.

    Є щось генетично незвідане у душах українських жінок, що сподвигає їх передавати зі століття в століття естафету служіння справі збереження національного духу і формування національної свідомості. Княгиня Ольга, Добродія Мстиславна, Єлизавета та Анна Ярославни, Леся Українка, Катерина Білокур, Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька, Ліна Костенко – хіба перелічиш всі славетні імена, які є гордістю, славою, духовним надбанням нації?

    Героїзм може бути одноразовий: на полі бою, у випадку небезпеки, коли надзвичайні обставини не залишають можливості діяти інакше. Але є героїзм буднів, котрий вимагає від особистості небувалої сили, витримки та самозречення.

Саме такий життєвий шлях – посвята служінню громадським справам на благо українського народу – разом з однодумцями обрала собі п. Віра. І не за рахунок того, що відступилася від ролі Берегині, відведеної для жінки Богом. Вона кохана і любляча дружина, талановита мама і бабуся, турботлива і вірна подруга для своєї родини. Але як те все у ній вживається? Які внутрішні і зовнішні сили дали їй цю силу?

Вони відкрили Філадельфії Україну

    Правду люди кажуть, все починається з сім’ї. Донька емігрантів, Віра зростала зі сталими для українських сімей трьома святинями: Бог, Україна, Шевченко. Тема України в родині була щоденною. Батьки вірили в повернення на Батьківщину. І вдома, і в громаді плекалося все українське. Тому соціальна активність була невід’ємною частиною життя Віри і її однолітків. Діти емігрантів - вони вільно почувалися в англомовному середовищі, і це дозволило їм здіснити мрію батьків – понести культурні надбання України до американців. Спочатку згуртувалися у 98-й відділ Союзу Українок Америки. Традиційні виставки і концерти організовувались для англомовного населення в найкращих готелях, банках, музеях.  Успіхи окрилювали. Пісні американцям подобались, танці викликали захват, килими, вишиванки, гончарcтво – замилування. Але який би захід не проводили - завжди говорили про Україну. Популярність української громади зростала, ними  зацікавилися телебачення, радіо, газети. Їх все частіше запрошують з виступами на національні свята, пропонують виставки у кращих залах, в тому числі й в Національному музеї, просять дати інтерв’ю в засобах масової інформації. Без перебільшення, завдяки їхній активності 60-ті роки стали для Філадельфії роками відкриття України. А для Віри то був гарний вишкіл для подальшої праці в політиці.

У дітей українців нема вихідних

    Збігав час, прийшло кохання, народилися діти. Громадської роботи додалося. З чоловіком Романом, таким же активним та завзятим, як і сама Віра, поширили виставки та концерти і на школи. Власне, він, Роман, все життя є підтримкою і щирим помічником. Уроки писанкарства, пропаганда українських традицій та культурних надбань через виставки, концерти, видавництво буклетів і альбомів. Не пропускали жодної нагоди розповісти про красу і багатство українських земель, і робили це натхненно. Після таких зустрічей американські школярі вже диференціювали, що Україна - це не «Russia», а окрема держава зі своєю історією і особливостями становлення. Коли ситуація в Україні того вимагала (а траплялося це не так вже й рідко), то ввечері після праці забирали дітей зі школи і йшли на громадські акції протесту. Діти й досі жартують, що виросли з транспарантами в руках. І ще сміються - в українців нема вихідних. У суботу – українська суботня школа, у неділю – церква і громадські заходи. Старання не пропали надаремно. По 12 роках навчання діти успішно здали матуру. Сьогодні  вони активні члени української громади, шанують українську культуру. Донька успішно працює у міжнародній видавничій компанії, а син Марко захистив докторат з української літератури в Торонському університеті і ось уже котрий рік працює адміністратором Програми Українських Студій в Колумбійському університеті м. Нью-Йорк і викладає для студентів різних країн українську літературу.

Якщо не я, то хто?

    Об’єднання Олександром Черником усіх українських громад в Українському Освітньо-Культурного Центрі в 1980 році сприяло консолідації зусиль. Збиралися майже щоденно – говорили, мріяли, планували. Стало потребою щодня цікавитись не тільки життям Америки, а й подіями в Україні. А там після «хрущовської відлиги» захуртовинило переслідування дисидентів. Американським українцям, які виросли на демократичних нормах співжиття, не вкладалися в розум і в душу те, що людей навіть за жарт в адресу когось з політиків там ув’язнюють на довгі роки. Свідомість повставала проти такого плюндрування елементарних людських прав. З того розпочався шлях Віри і її однодумців у політику. Не було досвіду, але була жага змінити світ на краще. Це почуття стало знаменом діяльності Віри звідтоді і впродовж подальших років. Демонстрації, мітинги протесту, публікації в пресі, збір підписів на захист тих, кого комуністичний режим за свободу мислення кидав за грати – хіба все перерахуєш? Переймали досвід інших етнічних громад. Але скоро стало очевидним, що у таких масштабних акціях вже неможливо обійтися без допомоги. Так народилася співпраця з політиками. Першим став поряд і залишився пліч о пліч й до сьогоднішніх днів конгресмен від Штату Пенсильванія Чарлз Догерті. Спостерігаючи їхню відданість справі захисту свободи і справедливості, перейнявся повагою до справ України і став одним з ініціаторів створення Конгресового Комітету Сприяння Україні. За допомоги Догерті і його колег організували в Конгресі виставку Українського Самвидаву, слухали свідчення про переслідування інакомислячих, проводили з’їзди та конференції, були активними учасниками бріфінгів Держдепартаменту та Білого Дому, лобіювали захист політв’язнів. З ними  багато чого досягнуто і робиться по цей день. Разом 14 довгих років боролися за відміну поправки Джексона-Веніка. Знадобилися сотні зустрічей – з політиками, громадськими діячами, з пресою. З цією акцією назавжди буде пов’язане імя Джіма Герлака. Він виступив автором резолюції № 1053 Конґресу США, що лягла в основу Закону від 23 березня 2007 р. про зняття торгового ембарго для України. І це Джім Герлак зініціював протести в Конгресі проти спроб КДБ втрутитись у діяльність Львівського Католицького університету. А Морган Вільямс віддав свою особисту колекцію з понад 350 оригінальних робіт циклу «Голодомор очима українських художників» для пересувних виставок країнами світу. Звершено багато чого іншого. Всі знають – звернися до Віри – і вона не просто посприяє, але й зробить все, щоб справа була вирішена позитивно. Відповідальна, безвідмовна, співчутлива, жертвенна. Дбає за старше покоління («це ж ровесники моїх батьків»), клопочеться новоприбулими («це наша зміна»), докладає всіх зусиль до поширення інформаційно-освітніх програм про Україну серед  американських студентів («про Україну мають знати всі»).  Не раз сама сідала за кермо і мчала з Фііладельфії до Вашінгтону, якщо потрібно було щось нагально вирішити. У неї сім робочих днів на тиждень. Тому так багато друзів сьогодні на святі.

На варті свободи

      Розділити радість нагороди і засвідчити глибоку повагу прибули Преосвященний митрополит Стефан Сорока, Провінціальна настоятелька ЧСВМ Преподобна сестра Доротея Анна, конгресмен минулих скликань, нинішній дорадник УФА Чарлз Догерті, конгресмени від штату Пенсильванія Майк Фитцпетрик та Джім Герлак, представник Американського Єврейського Комітету Каррол Вайнберг, Президент УОКЦ Борис Павлюк, інші громади.

   Свої вітання надіслали шановані люди: Повноправний Посол України в США Олександр Моцик, сенатор штату Роберт Кейсі, сенатор штату Пенсильванія Стуард Грінліф, представник Палати Представників від Штату Пенсильванія Майкл Вереб, ректор Львівського Католицького Університету отець Борис Гудзяк, Голова Американсько-Української Бізнесової Ради Морган Вільямс.

    Тут не було чужих і байдужих, які завітали з цікавості або з ввічливості. Прийшли ті, хто щиро шанує і любить – родина, друзі і колеги по громадській роботі. Було гарне свято – з квітами, пригощанням. Співали «Многая літа». Дарувала душевну гру талановита піаністка Юлія Ступін. Годі передати простими словами ту атмосферу приязні і громадського визнання, яка супроводжувала віншування діяльності пані Віри та її колег. Хіба що доповнити ось цими словами Чарльза Догерті:

«...Віро, творити добро – це твоє життя! Ти бачиш потреби кожної людини і не жаліючи себе,  їй допомагаєш. Коли ти бачиш несправедивість, ти маєш відвагу їй протистояти. Ти маєш високе розуміння важливості включення в політичну діяльність для перемоги добрих справ в Україні і в українсько-американській громаді у США. Ти живеш з високою вірою у перемогу свободи і розумінням того, що ця справа вимагає постійного догляду. І ти є одним з надійних вартових справи свободи.

    Дивлячись на тебе, я впевнююсь, що одна особа може змінити історію. Віра, ти робила і далі робиш добрі зміни у цьому світі».