Надія Бурмака

Ї х н я   х а т а   н е   с к р а ю

23 травня 2010 р. в Українському Освітньо-Культурному Центрі, що в м. Філадельфія, відбулось урочисте нагородження члена Конґресу США від штату Пенсильванія, співголови конґресової групи сприяння Україні Джіма Ґерлака медаллю Олександра Черника. Джім Ґерлак відомий як співавтор резолюції, що дозволила відмінити для України  поправку Джексона-Веніка.

Про мрії і „Мрію”

  У серпні 1991 р. постала вільна Україна, а з вересня подружжя Олександр і Зеня Черник вже клопоталося  ідеєю допомоги їй медичним обладнанням. Обоє лікарі з багаторічним доcвідом роботи – вони знали, як багато залежать можливості медицини від наявності якісної апаратури. Недосипали, але працювали з піднесенням, хоч і до пізньої ночі. Куди тільки не зверталися. Зідзвонювалися, писали листи, перевіряли якість отримуваного, узгоджували строки відвантаження. Попрацювали на славу. Обладнання для лабораторій і палат інтенсивної терапії, для пологових будинків,  найсучасніші томографи, апаратура для УЗД, хірургічні інструменти, дефіцитні ліки - поміститися все це могло хіба що в найпотужніший літак у світі – Ан-225 „Мрія”. Українські урядовці не заперечували, але за пальне треба було заплатити 42 тис. доларів. Зібрали й ці кошти – трохи люди здали, де вносили своє, влаштовували імпрези та інші акції.  Все стояло упаковане і готове до відправки. Призначеного дня чекали і українці, і американці: було цікаво подивитися на чудо авіаційної техніки - літак, який бив за своїми технічними характеристиками всі рекорди світу. Особливо пишалися тим українці – аякже, „Мрію” розробили у Києві, у конструкторському бюро ім. Антонова.

  Та літак не прибув. Урядовці вибачились і пообіцяли прислати „Мрію” за два тижні. Зібране не могло чекати стільки часу – лікарні попросту не мали для нього місця. І все, що так непросто діставали, а це більш ніж на 9 млн. доларів, на другий день вже було відвантажене у сусідню з Україною державу. Від пережитого Олександр Черник втрапив на лікарняне ліжко. Але гіркота образи і відчуття несправедливості не зупинило громаду. За два тижні вони назбирали на відправку нову партію в допомогу Україні. Вантажна кабіна літака довжиною 43 і шириною 6,4 метри була виповнена вщерть. Щоправда, багато чого вже не могли повторити. Деяке з найбільш цінного і дорогого обладнання за такий короткий термін просто не встигли дістати.

Людина з державним мисленням

  Такий Олександр був у всьому – не шкодуючи себе, працював на віддачу, за що б не брався. Мав глобальне мислення. Ситуацію бачив не тільки сьогоднішнім днем, а й з перспективою на  майбутнє.

  Це він на зорі 80-х років став ініціатором створення і співзасновником Українського Освітньо-Культурного Центру і 9 років був його незмінним головою. За той недовгий час, який йому відвела доля, встиг багато зробити для поєднання української спільноти. Прекрасний дипломат від природи, Олександр завдяки власним організаторським здібностям зібрав під дах придбаної для Центру будівлі всі українські школи, що до того часу тіснилися кожна у своїй околиці. Якби не це, багато шкіл сьогодні вже просто самоліквідувалися б. Тут міститься одна з найкращих у США бібліотек, працює школа українського танцю при знаменитому танцювальному ансамблі „Волошки” і функціонує єдиний у Пенсильванії український дитсадок. Декілька разів на рік організуються мистецькі виставки. Це місце зустрічей біля сорока українських організацій. Серед них „Союз українок”, „Пласт”, СУМ, товариства старших людей, лікарів, інженерів та інші.

Життя продовжилось у справах

  У 1991 році для сприяння економічному і науковому розвитку України п. Черник заснував Українську Федерацію Америки. Але хвороба передчасно і нагло перервала його жертвенне життя.

  Розпочате п. Черником працює і сьогодні. Постійна неабияка гуманітарна допомога; лікування дітей, перш за все сиріт, вирішити проблеми яких в умовах України не є можливим; видання наукової літератури; зустрічі з політиками, мистцями; семінари, телеконференції; підтримка українських навчальних закладів і художніх колективів – і не тільки це є щорічним завданням Федерації.

  За видатні заслуги перед громадою і в знак вшанування пам’яті за самовіддану працю Рішенням Ради Директорів було засновано медаль Олександра Черника. Нею будуть нагороджуватися люди, які внесли визначний вклад у розвиток України та у становлення українсько-американських відносин.

Медаль під номером один

   23 травня 2010 р. громада УФА нагороджувала члена Конґресу США від штату Пенсильванія, співголову конґресової групи сприяння Україні Джіма Ґерлака медаллю Олександра Черника. Того самого Джіма Ґерлака, який виступив співавтором резолюції №1053 Конґресу США, що лягла в основу прийняття Закону від 23 березня 2007 р. про відміну поправки Джексона-Веніка для України. Прийнята у 1974 р., вона накладала вето на режим максимального сприяння в торгівлі та надання державних кредитів країнам, які забороняють або неправомірно обмежують права своїх громадян на еміграцію. У цей список увійшли СРСР, КНР, В’єтнам і Камбоджі. Поправка перенесла свою дію і на країни СНД. Над скасуванням її громада працювала 14 років. Потрібні були зустрічі не з одним десятком політиків, працівників ЗМІ, тісні контакти з українським посольством. І ось результат. Завдяки поновленню безперешкодного режиму загальний обсяг торгівлі товарами і послугами за ці роки зріс з 1,7 млрд. до 5.5 млрд. Громада дякує конґресменові й вшановує його першою медаллю Олександра Черника.

   Було видно, з якою непідробною щирістю і повагою ставляться до п. Ґерлака люди.

   З привітанням приїхав особисто Високопреосвященний Владика Стефан Сорока, Митрополит-Архієпіскоп, Голова УКЦ США. Слова подяки п. Ґерлаку Владика завершив благословенням його на подальше сприяння миру, добру і справедливості.

  Радник-посланник Посольства України в США  О. Александрович вручив  п. Ґерлаку Почесну Грамоту, якою Посольство нагородило конґресмена за значний внесок у розвиток відносин стратегічного партнерства між нашими країнами. 

  Щирі слова звучали з вуст бувшого конгресмена від штату Пенсильванія  Чарлза Даґерті. Він розказав про ту значну роль, яка належала Олександру Чернику і УФА у становленні тісних дружніх стосунків між українською громадою і політиками штату.

  Урочиста частина нагородження завершилася прийняттям  за щедро заставленими пригощанням столами. Підходили люди – засвідчити конґресменові свою особисту пошану. Не було різниці національностей – лише спільне бажання покращити світ, зробити його затишним і безпечним і по цю, і по ту сторону океану.

   У перерві між привітаннями та спілкуванням з українською громадою п. Герлак встиг відповісти на декілька запитань:

Конґресмен Ґерлак про Україну і Сполучені Штати

   - Ваше дружнє ставлення до України послідовне і дієве. Ви стали знаменитим не тільки завдяки відміні поправки Джексона–Веніка, але й своєю працею як співголова Congressional Ukrainіаn Caucus, що вже біля 15 років послідовно сприяє налагодженню партнерських стосунків між Україною і США. Тож як людина, яка володіє всією повнотою інформації у цьому питанні, що Ви бачите як першочергове завдання для збільшення співпраці між нашими країнами?

- У першу чергу це вдосконалення законодаства в області інвестиційної політики. І, звичайно, подальша демократизація суспільства в усіх напрямках. Не варто стримувати свободу слова, як і інші свободи. Бо тільки в пошуку консенсусу співставлених думок можна зберегти мир у суспільстві та досягти істинної свободи духу. А це є запорукою надійності капіталовкладень.

- Сьогодні було багато розмов про події у Львові, де силові структури почали гоніння на студентські акції протесту. Яка Ваша думка стосовно цього?                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

- Те, про що дізнався світ, не сприятиме позитивному іміджу України.  У вільній державі людина не повинна боятись заявляти про власну позицію. Запобігти цьому можна тільки якнайяскравішим висвітленням  подій, що відбуваються. Тоді ті, хто були ініціаторами подібних акцій, змушені будуть рахуватися з думкою народу.

- Які перспективи співпраці з українськими громадами ви бачите?

- Тісні особисті контакти. Не ігнорувати потреб громади, якими б вони не були на перший погляд незначними. У особистому спілкуванні, коли бачиш очі людей, переймаєшся їх біллю і тривогою, більше споріднюєшся з тими, хто довірив тобі свій голос.

- Вам як конґресмену часто приходиться бувати  на різних зборах, приймати подяки і подарунки. Але, як на мене, сьогодні тут дещо особлива атмосфера. І ці аплодисменти, якими стоячи вітав Вас зал, і всі, хто один за одним підходять виказати Вам свою повагу і вдячність – все струменить теплотою довіри до Вас  як особистості. А що відчуваєте зараз Ви?

- Я вдячний цим людям за довіру до мене. Я давно взаємодію з українськими громадами, але найтісніша співпраця у нас склалася саме з Українською Федерацією Америки. Тут зібралися небайдужі до справ українства люди. Вони по-громадянськи сміливо висувають ініціативи, творчо шукають шляхи їх реалізації, приймають активну участь у означенні проблеми від її постановки до вирішення. З ними легко працювати. Ці люди надійні, ми можемо покладатися одне на одного.

Тому що небайдужі

   Дійсно, активна і свідома поставленої мети громада. Тут же, на святкуванні, коротко перемовлялися, уточнюючи поточні справи. Звідки назавтра має від’їжджати делегація, щоб подякувати бувшому послу Олегу Шемшуру за  плідну співпрацю („Гарна людина, а головне, не байдужа до справ України”), які документи треба підготувати для координації дій з іншими громадами міста, хто поїде до Бізнесової Ради у Вашінгтон, з ким сконтактувати за чергову відправку гуманітарної допомоги. А мова йшла про громадську роботу, яка не підтримується зарплатою. Мені і подумалось - якби ж то ми, українці, були хоч з половини такі небайдужі до наших же українських справ, можливо, не прийшлось би тоді шукати долі по чужих світах.