Надія Бурмака 

                   Американські подорожі степами України

Нещодавно, а саме 27 червня, в місті Філадельфія (штат Пенсільванія) в приміщенні Prince Music Teather відбулася презентація мистецької акції Українського танцювального ансамблю «Волошки», Василя Попадюка і його гурту «Papa Duke» під символічною назвою «Steppes: A Ukrainian Journey» - «Степи: Подорожі Україною». Захід відбувся завдяки плідній співпраці Української Федерації Америки та  колективу «Волошки».

Була ще одна причина для такої події - під час урочистого прийняття на честь учасників та гостей, який відбувся в приміщенні знаменитої зали Union League of  Philadelphia,  Україна дякувала американським громадянам за їхню безкорисну і самовіддану працю у наданні медичної допомоги нашим співвітчизникам, здебільшого дітям-сиротам. Надзвичайний та Повноважний Посол України у США Олег Шамшур відзначив Почесними Грамотами Посольства американських лікарів Олену Шпігель, Марка Манштейна, Лоренса Іянарона, а також голову відділку охорони здоров’я УФА Зеню Черник за визначний внесок у справу покращення медичної освіти та системи охорони здоров’я в Україні.

Концерт дійсно став незабутньою акцією у житті Філадельфійської громади. «Волошки» подарували глядачам свої кращі твори. В програмі були представлені всі жанри народних танців: і хороводи, і сюжетні танці, і побутові.

Початок був загадково-тремтливий і хвилюючий.

Виструнчились легіні в колі. Багряниця неба сповіщала про народження дня.  Серпанковий естрадний дим доповнював іллюзію картини  вранішніх Карпат. До чого вони зготувалися – до згуртованої праці, до військового виступу? Завмерли на хвильку всі звуки, і звідти, з тиші, заговорила-заспівала скрипка. Легіні граційно подалися в сторони, утворивши півколо, в такт музиці легкими рухами відтворюючи стилізований «Аркан». З марева туману постав він, легендарний Василь Попадюк, маестро, якого називають сучасним Паганіні. Він вітав світ  гуцульськими мелодіями, якими незмінно скрізь розпочинає свої виступи. У в’язанку гуцульских мелодій  непомітно і абсолютно природньо вплівся гуцульський танок, і залом заволоділо відчуття радісного і яскравого свята. Хвилями накочувались танцюристи,  яскравими барвами національних костюмів підсилюючи урочистість події.
Ритми змінюються, вони то грайливі, то гордовито-натхненні, то азартно-бойові. Гуцульські танці – це танці, де відображаються найістостніші риси українського народу – волелюбність, героїзм, винахідливість, завзяття, дотепність. 

Далі була «Веснянка» - один з найраніших хороводних танців українців. Ліричність, ніжність, жіночність, краса поєдналися з досконалою технікою. М’якість, грація виконання найскладніших па зачарувала найвибаглівиших цінителей хореографії. Сольна пара - він і вона – як символ початку життя на Землі, в нестримному танку відтворює народження перших почуттів. Стрункий ряд дівчат в’ється стрічкою по сцені, оповиває закохану пару, неймовірно пластичним потоком в безперервному русі струмиться кудись туди, де немає початку і немає кінця. Дивишся і дивуєшся - що це – зображення безмежності Всесвіту?

Мелодії гурту «Papa Duck» сюжетно пов’язують хоровод з танцем «Жайворонок». Своєю назвою танок завдячує саме пташці  на ймення жайворонок. В ньому виконавці вдало імітують рухи птаха.  Жайворонок летить назустріч небу, тріпоче крилами, завмирає, підносячи співом оду сонцю і прийдешньому дню, славить довкілля, справляючи свято навколишньому світу. Спостерігаючи за гармонією рухів танцюристів, переймаєшся відчуттям органічного єднання з природою, осягаєш спорідненість з усім живим на землі.

Друге відділення відкрилось твором-містерією. «Вечір в циганському таборі» - танець народу, який поєднав своє життя з Україною ще з 15-го сторіччя. Скрипка Василя то сміється, то плаче, в її співі воєдино  і органічно переплелись циганські, українські, молдавські та румунські мелодії.  Танок, який супроводжується неймовірним викидом енергії, танок вивільнення внутрішнього вогню, танок мужності та бунтарства. Легко пізнаєш у томливих і водночас іскрометних рухах  всі особливості етнографічного переплетення на теренах Прикарпаття музично-хореографічних культур різних народів, для яких ця земля стала Батьківщиною. Мабуть, саме таке взаємозбагачення спричинило те, що український циганський танок так відрізняється від іспанського, польського, угорського чи румунського. А в трансформації циганських танцювальних візерунків бачиш самобутність давньоруського «Плескача». «Вечір в циганському таборі» був наповнений пристрастю і тугою, розчинений в особливій, вольнолюбивій граційності вільних дітей доріг. Тому не дивуєшся, чому нація, яка не має власної країни, змогла так самобутньо зберегтися, інтегруючись, але не розчиняючись в інших народах.

«Кубанський танець» - це розмова водночас і зі своїм внутрішнім світом,  і розповідь про події, які мали історичну передоснову. Мовою тіла козаки проникливо розказували про зраду і порушені угоди російського царату та про життя на чужині. Сильна пряма спина, витягнутий корпус, стукіт каблуків, виразні танцювальні рухи оповідали про нескореність і жагу свободи. А зрадливість зламаних обіцянок підкреслювалась піснею «Ти ж мене підманула» у виконанні Українського камерного хору «Аколлада» з Філадельфії (художній керівник Богдан Генгало).

Фінальним був «Гопак». Цей танець вже давно став візітівкою України. Мужньо-героїчний і молодече-радісний водночас, танець є як і запальним змаганням, так і демонстрацією прадавнього військового мистецтва наших пращурів. Кожен рух виконавців демонстрував невичерпність української танцювальної лексики, передавав вміщені в цьому величному танку витончені відтінки духовності, містику глибини тисячоліть. Нескореність українського духу сяяла в різнобарвності танцювальної палітри яскравою веселкою досконалої хореографічної майстерності.

Приємно розчулені з побаченого і пережитого, напоєні піднесеним духом України, розходилися гості та учасники.

Після концерту вдалося поспілкуватися з тими, хто безпосередньо був причетний до успіху.

Тарас Левицький, художній керівник Українського танцювального ансамблю «Волошки»:

Я в колективі з першого дня його створення. Прийшов сюди танцюристом ї залишився. А ось уже 17 років я працюю художнім керівником, але танцювати теж не полишаю. Наші танцюристи - надзвичайно талановиті люди. Багато хто танцюють, так би мовити, династіями. Танцювали самі, а потім приводять дітей. Декілька учасників нашого колективу за свої здобутки в танцювальному мистецтві були запрошені на безкоштовне навчання у знаменитий Duquesne University.

Ми прагнемо бути в нерозривному зв’язку з українською культурою.П’ятнадцять танцюристів ансамблю навчалися у Кіровограді методиці постановки танцю та знайомилися  з   історією  української  фольклорно-сценічної  хореографії.  Всі костюми  для танців замовляємо у Львові.

Багаторічна дружба поєднує нас з танцювальним ансамблем Вірського. Натхненний керівник ансамлю, заслужений артист України, Герой України п. Вантух підтримує всі наші творчі задуми. Саме йому ми завдячуємо співпрацею з одним з кращих його мистців – Віктором Гузєєвим.  Віктор – талановитий музикант і композитор. Він пише для нас музику.  Завдячуємо нашому сьогоднішньому успіхові і йому, і гурту Василя Попадюка. Плануємо створити ще декілька концертних програм разом.

До речі, Віктор Гузєєв разом з цимбалістом  Мирославом Назаруком вдало поєдналися з гуртом Papa Duke  і акомпанували нам на концерті.

Віктор Гузєєв, 23 роки працює концертмейстером в ансамблі танцю Вірського:

- Пане Вікторе, ви так давно співпрацюєте з «Волошками». Це достатньо тривалий час. Чи не нудно працювати з одним і тим же колективом?

- Нудно буває з безталанними. А колектив «Волошок» – це люди з Божою іскрою, з вогнем любові не просто до танцю, а до українського танцю. Таке далеко не скрізь зустрінеш, бо й у мистецтві частенько буває так, що митець з часом перероджується у майстровитого ремісника.

Тарас Левицький – людина надзвичайно хистовна, багатогранно обдарована природою. Я бачу перш за все саме його заслугу в тому, що за ці десять років нашої співпраці «Волошки» у своїй майстерності зрівнялись з професіоналами. Якби деякі з його танцюристів мали бажання працювати у ансамблі Вірського, їх можна було б сміливо поставити у першу лінію. Дещо хвилювався, як співставиться моє бачення танцю зі сприйняттям творчості колективу Василя Попадюка, бо саме під його оркестр танцювали «Волошки». Але Василь – професіонал високого класу, він вдало зберіг темпоритм моєї музики та доповнив її сучасними барвами. Тому кожен номер був - як спектакль.    

Цією митецькою акцією «Волошки» ще раз підтвердили, що вони є одним з найкращих колективів не тільки в США, а й в усій Північній Америці.

На завершення хочеться побажати всім нам, щоб таких колективів і організацій було більше, як в Україні, так і за її межами. Бо після подібних зустрічей коло друзів у нашої Батьківщини розширюється.