Пристрасть до комп’ютерних ігор вже називають «чумою ХХI століття». Згідно статистики, приблизно 10% населення великих міст страждають цією хворобливою пристрастю.
Знаменитий вчений, філософ Джон Белл, який присвятив багато часу дослідженню ігрової залежності, застерігає: якщо ігроманія охоплює більше 10% дорослих і 25% підлітків, то під загрозою виявляються психічне здоров'я нації і національна безпека країни.
Це підтверджує і Національна асоціація США з проблем азартних ігор. Вона відзначає, що будь-який землянин може стати ігроголіком з вірогідністю 48%. Для порівняння: вірогідність стати алкоголіком оцінюється в 34%, а кримінальним злочинцем — в 6%. Іноді для появи стійкої залежності досить пограти всього декілька годин підряд.
У Всесвітній Організації Охорони Здоров'я ігрова залежність вже отримала свою медичну назву – гемблінг або лудоманія і носить статус психічного захворювання.
Вчені виділяють два основні чинники, що формують комп'ютерну залежність – це «відхід від реальності» і «ухвалення ролі».
Можна окреслити ряд характеристик, які відносяться до передумов формування залежної від комп’ютерних та азартних ігор особистості:
· небажання та/або нездатність прийняти реальність;
· інфантильність, уникання відповідальності;
· пиха, бажання демонструвати власну значущість перед іншими людьми.
· щира віра гравця в те, що саме він винайшов унікальний метод гри, який абсолютно точно забезпечить йому виграш;
· поринання у мрії про те, як буде витрачений швидкий крупний виграш;
· відчуття емоційної незахищеності в перервах між іграми;
Втеча у світ гри — це відхід молодої людини від реальних життєвих проблем і ситуацій в неіснуючий світ, де не треба ходити на навчання або на роботу, не треба перейматися тим, де заробити гроші, де немає проблем у стосунках з іншими людьми, де не тільки все дозволено, але події можуть мати й зворотній розвиток (проходження гри ще й ще раз, наявність багатьох „життів” у віртуальних героїв тощо).
Ігрова залежність — це реальна хвороба, яка, як і будь-яка інша недуга, проходить через декілька стадій.
Перша стадія — цікавість, коли в процесі гри забуваються проблеми, «вбивається час», шукається розвага.
Друга стадія — втягування. Залежність від гри вже сформована, утримання супроводжується дискомфортом, іноді достатньо проявленим: нудьга, думки постійно відволікаються на спогади або мрії про гру, може спостерігатися дратівливість, тривога.
Третя стадія — глибока зануреність у залежність, коли втрачаються життєві орієнтири, думки про гру мають обсесивно-компульсивний характер, соціальна дезадаптованість.
Як і кожна хвороба, ігрова залежність має свої реальні ознаки, які з розвитком хвороби проявляються все яскравіше. Їх умовно розділили на три групи: психічні; соціальні; духовні.
Психічні ознаки: відчуття радості, ейфорії в очікуванні гри („передчуття контакту”); втрата контролю за часом в процесі гри; використання комп'ютера (азартних ігор) для зняття внутрішньої напруги, тривоги, депресії; бажання продовжити тривалість гри («збільшити дозу»); в період відсутності гри психоемоційний дискомфорт: дратівливість, а то й прояви агресії, відчуття внутрішньої порожнечі, тривожно-депресивні стани; емоційна лабільність; зниження самооцінки тощо.
Соціальні ознаки: поява проблем у стосунках з рідними та близькими, за місцем навчання чи на роботі; фінансові проблеми; проблеми з законом – постійна потреба в грошах неухильно призводить до злочинної поведінки; байдужість до власного вигляду – нехтування особистою гігієною, неохайність тощо.
Духовні ознаки: втрата реалій життя, примітивізація потреб, втрата людських ідеалів, жорстокість, ауто- і гетероагресія, духовне зубожіння. Людина – творець згідно Вищого замислу - перероджується на робота.
Ігор, які б розвивали кращі якості в людині, мізерно мало – переважають жорстокі. Негативний їх вплив на психіку пробуджує в людині агресію у всьому різноманітті її проявів, коли катастрофічно швидко розвивається дезадаптація, знищення людини як особистості. І тут особливо важливим є попередження розвитку ігроманії. | 
Головна сторінка 
Про методи лікування